Дитинство і юність Семена Федоровича Колбасина йшла в ногу з початком ХХ століття. З тими вражаючими протиріччями, яка несла ця бурхлива епоха, з тими грандіозними перетвореннями і звершеннями, які руйнували старе, щоб побудувати нове, виплекане віковічною мрією людства.
З високих і чистих зірок тої ночі кожен
обирав свою, загадуючи плани на майбутнє, ділячись з друзями надіями,
потаємними сподіваннями. Останній шкільний вечір для них, випускників Київської
школи № 86, здавалося, широко відчиняв двері на широкі дорого до здійснення
мрій, до щасливого прийдешнього… То була ніч з 21 на 22 червня 1941 року.
Війна примусила Фаїну розлучитися з рідним містом. Всі тяготи тилового життя молода дівчина ділила з з своїми співвітчизниками в місті Кузнецьку Кемеровської області, тут же знайшла і свою робочу долю. Випускницею вчительського інституту вона за початок трудового шляху обрала посаду бібліотекаря на металургійному комбінаті міста. І зрозуміла, що книжкова держава – її єдина і щаслива царина, її покликання, її тверда путь.
З фотографії на нас дивиться мужня людина. Рішучість, тверда переконаність, сила характеру – в погляді. Цей знімок зроблено багато років тому, по війні. Він пройшов її всю, з першого по останні роки. Пережив довгі й страшні, схожі на вічність, блокадні дні і ночі. Потім – переможними шляхами крокував до кордонів нашої Батьківщини.
Доктор технічних наук, професор.
…
На початку 1943 року, студентом Уральського політехнічного інституту, сімнадцятирічний
юнак уходить на фронт. Тільки у квітні 1946 року він знову повертається до
колишньої студентської лави і продовжує перерване війною навчання в УПІ.
Свою трудову діяльність М. І. Хрисанов розпочав на Уралмаші, у конструкторському відділі, потім працює на Нижнє-Тогільському металургійному комбінаті. Тут Хрисанов пройде шлях від інженера до заступника начальника мартенівського цеху. Непереборне прагнення до знань, до самоудосконалення приводять М. І. Хрисанова у 1952 році до аспірантури УПІ, де він спеціалізується у галузі важкого машинобудування.
Сестра. Сестричка. Ганночка. Підійди до мене, розкажи
що-небудь своїм тихим, лагідним голосом. Ніч така довга, а ось-ось посвітлішає
віконце землянки, а сон все бариться. Крізь нудотний біль приходять спогади про
дім, рідних, а ледь склепиш очі, як знову вчуваються розриви, гуркіт, знову,
здається шматує тіло розпечене залізо. У
мене сестра схожа на тебе, така ж добра, тендітна, вродлива.
А у мене дочка, може тільки на рік-два молодша. А у мене
кохана дівчина – куди закинула її воєнна доля! Чи не гоїть зараз, як і ти, чужі
рани, а її серцю хто зарадить? Я продиктую тобі, а ти напиши їй листа, може
знайде коли-небудь свого адресата…
Підійде, сяде поруч, покладе прохолодну долоню на жарке чоло і говоритиме, говоритиме заколисуюче, доки не зійде спокій на змучене обличчя. Потім до іншого – поправити скинуту в маренні ковдру, збити подушку. Шістнадцять разів впилися ворожі жала в тіло цього льотчика, завтра зробить йому перев’язку. Посміхнулася журливо – тільки їй довіряє він свої закривавлені рани, їй, сестрі, сестричці, Ганночці 3341-го госпіталю.
Свою трудову біографію Я. Д. Лівшиць почав із 13 років, працюючи кур’єром в Управлінні водного транспорту Дніпровського басейну. Роботу поєднував з навчанням у семирічній школі. З 1922 по 1924 роки навчався в Київській будівельній профшколі, де був головою учкому. Після закінчення працював десятником на будівництві.
Душа цієї жінки – Наталі Іванівни Козлової, головного бібліографа бібліотеки КАДІ (у майбутньому – заступника директора бібліотеки), освітлена чудовим і багатим світом літератури.
ЇЇ знають всі. І не тільки тому, що вже двадцятий
рік вона працює у КАДІ і викладає не лише студентам, а й виробничникам –
слухачам ФПК, а її лекції – про це свідчать відгуки вдячної аудиторії – не
можуть не запам’ятатись.
Доцент кафедри загальної хімії Діна Сергіївна Колосюк – громадський активіст. І це не просто високі гучні слова. Їх яскраво і переконливо підтверджують кожний її робочий день, кожна її дія, блискавична реакція на будь-який гострий сигнал, діловитість. Саме таким і має бути народний контролер. І хоча тільки третій рік Д. С. Колосюк входить до складу ГГНК вузу, однак по праву може вважати себе народним контролером зі стажем. Адже розпочала свою роботу в цих органах більше 25 років тому. Бойовитість, рішучість, принциповість, гаряча непримиренність до недоліків, недоробок, будь-яких негативних явищ і вчинків – ці риси характерні їй і нині.
Український, радянський машинобудівник у галузі сільського господарства, педагог, доктор технічних наук, професор.
У 1950 році закінчив механічний факультет Київського автомобільно-дорожнього інституту.
