З високих і чистих зірок тої ночі кожен
обирав свою, загадуючи плани на майбутнє, ділячись з друзями надіями,
потаємними сподіваннями. Останній шкільний вечір для них, випускників Київської
школи № 86, здавалося, широко відчиняв двері на широкі дорого до здійснення
мрій, до щасливого прийдешнього… То була ніч з 21 на 22 червня 1941 року.
Війна примусила Фаїну розлучитися з рідним містом. Всі тяготи тилового життя молода дівчина ділила з з своїми співвітчизниками в місті Кузнецьку Кемеровської області, тут же знайшла і свою робочу долю. Випускницею вчительського інституту вона за початок трудового шляху обрала посаду бібліотекаря на металургійному комбінаті міста. І зрозуміла, що книжкова держава – її єдина і щаслива царина, її покликання, її тверда путь.
Перемога, заквітчана травневим
первоцвітом, відродження надій і радості, омріяна мирна тиша … І зустріч з
рідним містом. Фаїна і пізнавала, і не пізнавала його вулиці, площі, парки…
(Ось він, Піонерський, тут гуляли тої, пам’ятної
ночі… п’ять років злинуло, а здається вік…). Мине небагато
часу, і вона разом з тисячами киян на суботниках, недільниках віддаватиме сили
відродженню столиці України, де продовжувалася її трудова біографія.
На оголошення про те, що новостворенному
КАДІ потрібен працівник на посаду бібліотекаря випадково натрапила в газеті.
Вирішила – це для неї.
Крижаний грудневий холод, здається,
зримо просочується крізь стіни невеликого монсардового приміщення, нетривке
тепло «буржуйки» не взмозі змагатися з ним. На підлозі – безладні стоси книг,
надісланих з Московського, Ленінградського автомобільно-дорожніх інститутів.
Такою у 1945 році Фаїна Ізраїлівна зустріла бібліотеку КАДІ – місце, з яким
надалі пов’язала своє життя. Роботи тут не бракувало – комплектування
книжкового фонду (він тоді нараховував 17 тисяч примірників), обслуговування
перших відвідувачів. А вони, перші студенти, викладачі КАДІ, зовсім недавно
змінили фронтові шинелі на цивільне вбрання, і руки їх, ще звикли до зброї,
брали книжко бережливо, як дорогий дарунок миру. На обліку тоді було всього 300
читацьких абонементів. Відвідувач називав номер, а в думці бібліотекарки вже
підсвідомо згадується прізвище.
Багато років, що минули з того часу
невпізнанно змінили бібліотеку КАДІ. Давно немає приміщення на горищі,
натомість – світлі кімнати. В книжковому фонді понад 538 тисяч примірників. І в
цьому посильний внесок Фаїни Ізраїлівни Ніколаєвської. Робила вона його і як
бібліотекар, і як старший бібліограф, і як завідуюча відділом, і як заступник
завідуючої бібліотекою. За цей час через її дбайливі руки пройшло сотні тисяч
книг і журналів. Немала частка праці досвідченого спеціаліста в систематизації
й організації фондів і каталогів, організації відділу комплектування (ним
керувала багато років). І ще її заслуга – виховання молодого покоління працівників
бібліотеки, якому зуміла прищепити свою безмежну любов до книги, роботи з нею,
передати свій вагомий досвід.
Фаїна Ізраїлівна віддала шістдесят років життя Національному транспортному університету і зовсім не жалкувала про це. Працювати з нею було просто, легко і приємно. Так скаже кожний, хто зустрічався з нею по роботі. До речі, Ф. І. Ніколаєвська двадцять п'ять років пропрацювала незмінним секретарем колишнього об’єднаного профкому інституту, і до цих своїх (вагомих і досить трудомістких) обов’язків ставилася з притаманним їй почуттям відповідальності, дбайливості, просто з душею.
Немає коментарів:
Дописати коментар