Євген Петрович народився 27 серпня 1920 р. у м. Києві в родині службовців. У 1938 році вступив до Київського інженерно‑будівельного інституту на спеціальність «Промислове і цивільне будівництво. Після третього курсу був направлений на виробничу практику, де його і застала Друга світова війна. Був евакуйований до Полтави в підпорядкування Головного Управління шосейних доріг НКВС СРСР. Із 10 жовтня 1941 р. — у діючій армії. Євген Петрович воював на Південно‑Західному, Сталінградському фронтах. Займався відновленням фронтових доріг та мостів під час бомбардування. Він був техніком 53‑го воєнно‑дорожнього загону дорожнього військово‑дорожнього правління.
Потім – короткий теоретичний курс на мостовому факультеті
Військово‑Транспортної академії Червоної Армії у м. Костромі і знову фронт, на
цей раз, 1‑й Український. Посада ст. техніка 143‑го окремого дорожньо‑будівельного
загону, а далі – 15‑го окремого мостобудівельного загону.
Після демобілізації у листопаді 1945 р. Євген Петрович
вступив до Одеського інженерно‑будівельного інституту, який закінчив у серпні
1946 р. за спеціальністю «Міські шляхи сполучення». Працював науковим
співробітником НДІ споруд.
У 1947 р. Євген Петрович вперше переступив поріг Київського
автомобільно‑дорожнього інституту. Цей крок визначив його долю на все наступне життя
до останнього подиху. У січні 1947 р. він вступив до аспірантури інституту, а в
1951 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Стійкість мостових аркових
систем з врахуванням роботи надаркової споруди».
Євген Петрович працював асистентом (1950–1952 рр.), доцентом
кафедри будівельної механіки (1952–1962 рр.), завідувачем кафедри будівельної
механіки, деканом дорожньо‑будівельного факультету (1951 –1959 рр.). З 1959 р.
по 1984 р. він був ректором Київського автомобільно‑дорожнього інституту.
Ці роки були періодом активної розбудови інституту, який
став одним із сучасних закладів освіти в транспортній галузі та в м. Києві.
Високий рівень освітньо‑наукового процесу став важливою вимогою до здобутків
університету на наступні роки.
За час перебування на посаді Євгена Петровича сформувався потужний науково‑педагогічний склад інституту. Навчальний заклад одним з перших в Україні впроваджував нові, на той час, напрямки розвитку вищої школи. Так, інститут створив розгалужену мережу загальноінженерних факультетів у Луцьку, Кам’янець‑Подільському та 2 в Києві, в тому числі на заводі «Арсенал». Досвід запровадження обчислювальної техніки вивчався іншими закладами освіти. Наприклад, крім сучасних тоді ЕВМ «Мінськ‑11», «М‑222», ЕС‑1022, активно впроваджувались ЕОМ МИР‑1 та МИР‑2, які були в так званих студентських обчислювальних залах в гуртожитках та спортивно‑оздоровчому таборі в Плютах для обробки інформації отриманої на практиці.
В ці роки були закладені основи нових наукових шкіл відомих
вчених, серед яких професори Большаков В.О., Безбородова Г.Б., Долганов К.Є., Хом’як
Я.В., які продовжили традиції професорів Даденкова Ю.М., Андрусенка П.І.,
Варвака П.М. та інших фундаторів інституту.
Вериженко Є.П. був ініціатором та прихильником багатьох характерних
на той час напрямків позааудиторного виховання та формування студентів як майбутніх
фахівців.
Наприклад:
• участь студентської автоколони КАДІ на відновленні Ташкенту
та Кіровокану після землетрусу;
• автобусний маршрут № 3 «Контрактова площа – Печерський
міст», де водіями автобусів були студенти;
• студентське проектно‑конструкторське бюро, за проектами
якого побудовані сотні, переважно сільських доріг тощо;
• заснування щорічного, за тодішньою назвою, Всесоюзного
студентського мотокросу на призи Київського автомобільно‑дорожнього інституту,
де брали участь до 40 команд різних ЗВО.
Євген Петрович –
відомий фахівець із будівельної механіки. Він разом з проф. Лівшицем Я.Д.
написав підручник «Статика споруд», який перевидавався 4 рази та був
перекладений на кілька іноземних мов. Він також був автором «Збірника задач та
вправ зі статикою споруд». Під його керівництвом на кафедрі будівельної
механіки, якою він завідував, був створений клас аналогових ЕОМ, де вирішувався
широкий спектр профільних задач для освітнього процесу та наукових досліджень.
За час роботи Євгена Петровича ректором була значною мірою
сформована матеріально‑технічна база університету. Зокрема, завершена
реконструкція головного корпусу університету, збудований лабораторний корпус
(1966 р.), гуртожитки № 2, № 3, № 4, навчально‑спортивний корпус з плавальним басейном,
розпочато будівництво гуртожитку № 5, розбудований спортивно‑оздоровчий табір
та побудована до нього дорога.
Він брав активну участь у житті Києва, діяльності Київського
центру вищих навчальних закладів, студентських спортивних організацій. Був обраний
депутатом Київської міської ради депутатів трудящих, тривалий час обіймав
посади голови ради ректорів м. Києва, голови Федерації мотоспорту Української
РСР.
За значний внесок у розвиток освіти нагороджений орденом
«Знак почета», двома орденами Трудового Красного Знамени та сімома медалями.
Йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник вищої школи УРСР».
За 25 років роботи Вериженком Є.П., ректором інституту, були
закладені основи з переформування Київського автомобільно‑дорожнього інституту
з вузькопрофільного вузу в сучасний НТУ, який має заслужене визнання в Україні та
за рубежем.
М. О. БІЛЯКОВИЧ
Немає коментарів:
Дописати коментар