ШЕВЧЕНКОЗНАВЕЦЬ РОДУ ЛАЗАРЕВСЬКИХ. ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ ЛАЗАРЕВСЬКИЙ (13 серпня 1948 — 27 серпня 2009)

  

Український культурний діяч, син Олександра Глібовича Лазаревського.

Закінчив Київський автодорожній інститут (1967–1973), Московський державний університет (1989–1992) і Міжнародну академію консалтінгу та оцінки (1997–1999).

Останній, певно, відомий представник славного роду, що пов’язав своє життя з Тарасом Шевченком.

Рід Лазаревських Шевченкової доби, що походить із с. Гирявки Конотопського повіту на Чернігівщині, зробили вельми відомим шестеро братів — Василь, Михайло, Федір, Олександр, Яків та Іван, які залишили помітний слід у долі Великого Кобзаря. Як під час перебування поета в Петербурзі, так і протягом усіх десяти років його заслання в Оренбурзі та за Каспієм. Вони все зробили, щоб скрасити його підневільне життя далеко від рідної землі і щоб Пророк перебрався з чужини на вічний спочинок до Канева. А потім була солідна збирацька і дослідницька робота життєвого шляху і спадщини нашого генія.

З плином часу дещо вже призабулося, осіло в багатьох сховищах, музеях і приватних архівах. Шевченкознавство Лазаревських не має системного і повного висвітлення, як і сама роль братів у долі Кобзаря. Хоча сам він у «Щоденнику» зазначав: «Навдивовижу симпатичні люди ці, прекрасні брати Лазаревські, й усі шість братів, як один, надзвичайний виняток».

Так сталося, що й наймолодший з Олександрів Лазаревських — Олександр Олександрович із четвертого коліна: Олександр — Гліб — Олександр — Олександр — не одразу поринув в історію свого роду. Хоча й знав: його прадід — славний історик України, дід — український письменник і політичний діяч, батько — інженер і в’язень сталінської доби. Останній Олександр теж став інженером-будівельником і багато років провів на Півночі Росії, і саме тут пробудився в ньому серйозний інтерес до історії свого роду й України в цілому. Відтоді й зачастив до архівів і музеїв, став частим гостем у прадідівській Гирявці.

Під час коротких зустрічей у колі друзів я з інтересом слухав його цікаві розповіді про дотик роду до Кобзаря і казав: «Сашко, берись за перо».

Житейська мудрість зробила свою справу: Олександр Олександрович, опрацювавши масу архівного матеріалу, подав усе те до друку спочатку в Петербурзі, а згодом у Києві. І з’явилося кілька видань, зокрема, найпримітніші: «Pro domo sa» і «Шевченко та Лазаревські».

Мій добрий товариш не просто взявся за перо, а й став видавцем і редактором української газети спочатку на Півночі Росії, а згодом у Самарі.

Повернувшись до Києва, Олександр Олександрович заприятелював з істориками-шевченкознавцями, лауреатом Шевченківської премії, письменником Миколою Шудрею, і його дослідницька робота стала значно грунтовнішою.

2008 року в Національному музеї Тараса Шевченка відбулася виставка з нагоди 190-річчя з дня народження Михайла Лазаревського та 147-х роковин перепоховання Тараса Шевченка в Україні. Цю виставку ініціював О. О. Лазаревський.

А у 2009 році у видавництві Київського університету «Пульсари» з’явилося друком його солідне дослідження «З оточення Пророка. Тарас Шевченко та родина Лазаревських». Воно, на жаль, віддруковане надто малим накладом — лише 250 примірників, один з яких О. О. Лазаревський подарував мені, пообіцявши ознайомити з оригінальними архівними документами, які не ввійшли до цього видання.

На жаль, не судилося. Підступна тяжка хвороба зупинила його пошук, випало з рук перо... Але й те, що встиг зробити Олександр Олександрович, варте уваги і поваги. Не випадково його роботу з пропаганди україністики на теренах Росії відзначено почесним званням «Заслужений працівник культури України».

Певен, люди із вдячністю читатимуть есеї Олександра Олександровича, які розширюють і поглиблюють знання нових поколінь про життя та зв’язки Великого Кобзаря з тогочасним прогресивним українством.

Микола МАХІНЧУК, член Національної спілки письменників, заслужений журналіст України.

 

На знімку: на виставці «Тарас Шевченко і родина Лазаревських» у Національному музеї Тараса Шевченка. Зліва направо: Л. Пиріг, В. Шендеровський, М. Шудря, В. Яцюк, О. Лазаревський, М. Біляшівський, Б. Войцехівський, А. Матвієнко, 2008 р.