ВАСИЛЕНКО АНДРІЙ ОВЕР'ЯНОВИЧ

  

Український учений у галузях землеробської (сільськогосподарської) механіки та сільськогосподарського машинобудування, академік Академії наук Української РСР (з 30 червня 1948 року; член-кореспондент з 1939 року), доктор технічних (з 1946 року) і сільськогосподарських наук (з 1936 року), професор.

Теоретичні розробки та організаційна діяльність академіка А. О. Василенка в галузях землеробської (сільськогосподарської) механіки та сільськогосподарського машинобудування дозволили створити принципово нові види сільськогосподарської техніки — з групою співробітників розробив і впровадив у виробництво комбіновану бурякову сівалку (1930), ряд причіпних (1933) і навісних (1935) бурякопідіймачів, 4-корпусний навісний плуг для Полісся.

Народився 23 жовтня (4 листопада) 1891 року в Біленькому Катеринославського повіту, Катеринославської губернії (нині Запорізького району, Запорізької області) в багатодітній селянській сім'ї[2]. Після закінчення сільської школи в 1904 році вступив в середнє семикласне механіко-технічне училище в місті Олександрівську (нині Запоріжжя), яке успішно закінчує в 1911 році і йому присвоюють кваліфікацію техніка-механіка. У цьому ж році він успішно складав конкурсні іспити і його зарахували на механічне відділення Київського політехнічного інституту.

Для того, щоб навчатися, йому доводилося працювати на різних підприємствах і заводах, бо з дому він не одержував майже ніякої підтримки, а платня за навчання становила 50 крб. на рік, стипендії студенти не одержували і проживали на приватних квартирах, оскільки гуртожитків у той час не було.

У роки першої світової війни разом зі студентами — випускниками КПІ виконав роботу з проектування лісопильного і деревообробного цехів, бондарного автоматичного цеху Київського заводу дубильних екстрактів на Куренівці. У 1916 році заснував у Святошині великі центральні майстерні з ремонту парових локомобілів, складних парових і ручних сінних пресів, двигунів внутрішнього згоряння та ін. У 1917 р. на базі цих майстерень за завданням уряду організував завод сільгоспмашин і до 1921 р. був його технічним керівником. У 1923 р. А. О. Василенко, будучи вже спеціалістом з великим досвідом і стажем інженерної роботи, захистив проект «Завод трансмісій». Разом з іншими молодими вченими А. О. Василенко організовував 1923 р. секцію сільськогосподарської техніки при Інституті технічної механіки Академії наук УРСР, на базі якої за їх клопотанням створено науково — дослідну кафедру сільськогосподарської механіки при Головнауці. Її очолив академік К. К. Семінський.

Учений був одним із фундаторів створення в 1929 р. у Харкові Українського науково-дослідного інституту сільськогосподарського машинобудування і машиновипробування з філіалом у Києві та у 1930 р. — Українського науково-дослідного інституту механізації сільського господарства. В Українському науково-дослідному інституті сільськогосподарського машинобудування та машиновипробовування А. О. Василенко працював завідувачем лабораторії, завідувачем відділу, заступником директора з наукової роботи; а в Українському науково-дослідному інституті механізації сільського господарства — консультантом, завідувачем методичної частини і заступником директора з наукової роботи, завідувачем відділу динаміки машин і механіки ґрунту.

Професор А. О. Василенко очолював колектив у складі 15 молодих інженерів створений за розпорядженням наркома важкого машинобудування для налагодження випуску першого вітчизняного зернозбирального комбайна на заводі «Комунар» у м. Запоріжжя.

Під керівництвом А. О. Василенка в 1933 р. був створений шестирядний, в 1934 — трирядний причіпний, а в 1935 р. — начіпний трирядний і шестирядний бурякопідіймачі для збирання цукрових буряків. Їхнє виробництво було налагоджено А. О. Василенком на заводах ім. Жовтневої революції в Одесі та «Плуг и молот» у Миколаєві.

У 1935 по 1941 рр. А. О. Василенко консультант із питань машинобудування заводу «Серп і молот» у Харкові. Після організації в 1939 р. при Інституті електротехніки АН УРСР (Харків) відділу сільськогосподарської механіки як керівник відділу в 1939–1941 рр. здійснював обґрунтування підвищення робочих швидкостей сільськогосподарських машин, застосування рентгенографії при дослідженні процесу сепарації зернового вороху в молотарці. Самостійно розробив нову систему шарового обробітку ґрунту з шаровим внесенням добрив.

Упродовж 1941–1944 рр. А. О. Василенко переважно займався створенням машин і знарядь малої механізації трудомістких процесів у сільському господарстві. Брав участь у розробці технології і налагодженні виробництва чавунних гільз для двигунів внутрішнього згоряння та ін.

Перебуваючи в евакуації в м. Алма-Ата А. О. Василенко організував секцію механізації сільського господарства у Казахському філіалі ВАСГНІЛ і як голова секції і член Президії філіалу здійснював методичне керівництво питаннями механізації сільського господарства республіки[.

В 1944 р. член-кореспондент Академії наук Української РСР А. О. Василенко створює Лабораторію сільськогосподарської механіки при Інституті будівельної механіки АН УРСР в складі п'яти наукових співробітників. Постановою Ради Народних Комісарів УРСР № 328 від 9 березня 1945 р. та постановою Президії АН УРСР № 5 від 23 березня 1945 року ця лабораторія виділяється в самостійну наукову одиницю при Відділенні технічних наук АН УРСР з назвою «Лабораторія машинобудування і проблем сільськогосподарської механіки».

Помер 5 липня 1963року. Похований у Києві на Новобайковому цвинтарі.

Викладацька діяльність

Поряд з науковою роботою А. О. Василенко, починаючи з 1924 р, у різні періоди викладав в різних вищих навчальних закладах, систематично займався науково — педагогічною діяльністю: спочатку асистент кафедри механізації сільського господарства Київського сільськогосподарського інституту, з 1927 р. — старший викладач, а з 1928 р. — професор. У 1936 р. йому присуджено вчений ступінь доктора сільськогосподарських наук, а в 1946 р. — доктора технічних наук.

Був професором і завідувачем кафедри в Київському, Харківському і Алма — Атинському сільськогосподарських інститутах, Мелітопольському інституті механізації сільського господарства, Білоцерківському політехнікумі, Харківському інституті механізації сільського господарства, Харківському механіко-машинобудівному. З 1948 — у Київському автомобільно-дорожньому інституті.

Він підготував понад 35 кандидатів технічних наук, одного доктора сільськогосподарських наук.