АРСЕНІЙ ІВАНОВИЧ ДАНИЛЕНКО – ЗАБУТЕ ПРІЗВИЩЕ НЕПЕРЕСІЧНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВЧЕНОГО-БІОФІЗИКА ТА РАДІОБІОЛОГА. Частина 1

  

Академік НАН України В.П. Кухар у передмові до третього видання книги «Природная радиоактивность растений, животных и человека» (автори – І.М. Шевченко, М.Г. Проданчук, А.І. Даниленко), яка вийшла у 2007 р., називає А.І. Даниленка піонером досліджень природної радіоактивності в Україні, зокрема β-активності зовнішнього середовища, а також тканин рослин, тварин і людини, зумовленою природними процесами і зазначає, що його дослідження можуть служити еталонами, оскільки були отримані у доатомну еру. Робота була проведена до 1960 р., тобто до початку і під час перших випробувань ядерної зброї і умови досліджень, виконаних А.І. Даниленком, уже ніколи не повторяться.

На жаль, нині нам майже нічого не відомо про життя та діяльність А.І. Даниленка, крім коротких даних на сайті Національного транспортного університету, де він очолював кафедру фізики. Нижче ми наводимо деякі біографічні відомості про нашого земляка, які нам повідомила його донька Лариса Арсеніївна Даниленко, за що ми їй щиро вдячні. Коротко зупинимось також на його основних наукових працях.

Фізик за освітою, доктор фізико-математичних наук, професор А.І. Даниленко все своє професійне життя присвятив також біології і медицині, працюючи у цій царині: до Другої світової війни у Київському рентгенорадіологічному інституті та Українському рентгенорадіологічному та онкологічному інституті (Харків), а після війни – позаштатним співробітником лабораторії біофізики Інституту фізіології імені О.О. Богомольця.

Арсеній Іванович Даниленко народився 29 лютого 1900 р. у с. Нова Басань Чернігівської губернії, у родині службовця. Закінчив фізико-математичний факультет Київського університету, отримавши гарну освіту. У його військовому білеті записано, що він володів німецькою, англійською і французькою мовами, які вивчив самостійно.

Цікаво, що Арсеній в університеті навчався з А.П. Александровим (1903–1994) і В.М. Тучкевичем (1904–1997) – у майбутньому відомими радянськими фізиками, яких народила українська земля, а освіту дав Київський університет імені Т.Г. Шевченка. Шляхи цих трьох учених будуть не раз перетинатися. Після закінчення навчання вони певний час працювали у рентгенофізичному відділі Київського рентгенорадіологічного інституту, будучи ще студентами.

Після закінчення Київського університету і аспірантури А.І. Даниленко отримав призначення до Українського рентгенорадіологічного та онкологічного інституту (Харків) на посаду завідувача фізичною лабораторією. Куратором лабораторії був професор Харківського фізико-технічного інституту К.Д. Синельников (1901–1966) – український фізик-експериментатор, один з основоположників ядерної фізики в СРСР.

У Харкові Арсеній Іванович зустрівся з В.М. Тучкевичем, який теж працював у фізичній лабораторії. Наукові дослідження лабораторії були присвячені вивченню внутрішнього фотоефекту в напівпровідниках, а також поведінки купроксних елементів у вакуумі та атмосфері різних газів. Цій проблемі присвячена спільна стаття А.І. Даниленка та В.М. Тучкевича «Der durch Rontgenstrahlung hervorgerufene Photoeffekt in Kupferoxydul Sperrschichtphotozellen» (Physikalische Zeitschrift der Sowjetunion. Band 5, Helt 2, 1934). Автори статті виразили вдячність професору К.Д. Синельникову за допомогу у виконанні роботи.

У 1940 р. А.І. Даниленко захистив кандидатську дисертацію «Верхняя граница бетаспектров искусственно-радиоактивных элементов» і рішенням Харківського державного університету йому була присуджена вчена ступінь кандидата фізико-математичних наук.

А.І. Даниленко пройшов всю Другу світову війну. Був командиром автомобільного відділення, радіотелеграфістом. Нагороджений медалями: «За боевые заслуги», За отвагу», «За освобождение Варшавы», «За победу над Германией в ВОВ 1941-1945 гг.»

Після війни А.І. Даниленко повернувся до Києва, де у 1947 р. захистив докторську дисертацію, отримавши ступінь доктора фізико-математичних наук, став професором. Завідував кафедрою фізики, хімії і електротехніки Київського автомобільно-дорожнього інституту (1946–1960).

За сумісництвом Арсеній Іванович працював в Інституті клінічної фізіології АН УРСР, з 1953 р. – в Інституті фізіології імені О.О. Богомольця АН УРСР старшим науковим співробітником лабораторії біофізики, яку очолював професор О.О. Городецький. Проте деякі його праці виходили і з інших відділів Інституту. Наприклад, стаття «Электроэнцефалография при некоторых кожных заболеваниях», виконана разом з клінікою шкірних та венеричних хвороб Київського медичного інституту, вийшла з відділу нормальної фізіології Інституту фізіології. Працював А.І. Даниленко зі співробітниками відділу патофізіології, лабораторії компенсаторних та захисних функцій організму (Р.Є. Кавецький, К.П. Балицький, Ю.О. Уманський), лабораторії вищої нервової діяльності (М.Д. Стеценко).

 

Керівництво Інституту цінувало позаштатного працівника і навіть порушувало клопотання щодо покращення його житлових умов. У дочки А.І. Даниленка зберігся лист директора Інституту клінічної фізіології АН УРСР Р.Є. Кавецького від 1949 р. начальнику житлової групи, щодо вирішення цього питання. У родині зберігається також оригінал листа академіка Є.О. Патона за 1950 р. (на той час віце-президент АН УРСР) на ім`я голови Печерського райвиконкому м. Києва щодо покращення житлових умов професора А.І. Даниленка: «Професор Даниленко проводить велику дослідницьку й педагогічну роботу та є одним з небагатьох спеціалістів, які працюють над прикладними питаннями фізики в галузі медицини та біології. Він є першим дослідником природної радіоактивності в Україні й співпрацює з ученими Київського медичного інституту, які працюють над проблемами радіоактивності біологічних об’єктів. Необхідно врахувати, що ненадання житлової площі професору А.І. Даниленко у м. Києві може заставити його переїхати до іншого міста, чого не можна допустити, оскільки це принесе значну шкоду роботі інституту». Квартиру у Києві А.І. Даниленко отримав тільки у 1955 р. (за 5 років до смерті).

А.І. Даниленко автор більше ніж 100 наукових праць, під його керівництвом захищено три кандидатські дисертації. Праці А.І. Даниленка цінували у науковому світі, їх друкували за рекомендаціями видатних вітчизняних вчених – академіків Л.А. Орбелі, Л.В. Громашевського, Р.Є. Кавецького. Відомі книги А.І. Даниленка і І.М. Шевченко «Природная бета-радиоактивность растений, животных и человека», які вийшли у 3 виданнях (1981, 1989 і 2007) – всі після смерті Арсенія Івановича, з передмовами академіків П.М. Сєркова, В.Г. Пінчука, В.П. Кухаря.

А.І.  Даниленко мав різноманітні інтереси, був завзятим мисливцем, рибалкою і бджолярем. У нього були прекрасні вокальні дані (баритон), він чудово співав, навчався у Київській консерваторії на вечірньому відділенні, де викладачі пророкували йому велике майбутнє. Дочка Арсенія Івановича розповідала нам, що батько був знавцем класичної музики, знав багато арій і дуже любив українські пісні. Нерідко співав разом зі своїм товаришем, видатним українським співаком,

неперевершеним виконавцем українських пісень Б.Р. Гмирею. Обидва проживали на Хрещатику, збиралися вдома на свята і заходилися співати дуетом, при цьому батько акомпанував на фортепіано.

Арсеній Іванович любив все українське, носив вишиванки, грав ще на сопілці – найдавнішому музикальному інструменті в Україні, читав лекції і спілкувався українською. Навіть лекцію «Атом на службі людині» в ЦК КПУ читав рідною мовою.

Помер Арсеній Іванович Даниленко 30 квітня 1960 р., похований на Байковому кладовищі. В епітафії на могильному пам’ятнику написано: «Дорогому незабываемому учителю, первому исследователю естественной радиоактивности на Украине, доктору физ.- мат. наук. Институт физиологии им. А.А. Богомольца АН УССР».

М.П. Бойчак

Українська військово-медична академія