РОЙТЕР ВОЛОДИМИР АНДРІЙОВИЧ

  

Радянський учений-хімік. Зробив великий внесок у розвиток електронної теорії гетерогенного каталізу Л. В. Писаржевського. Один із творців макрокінетики каталітичних процесів, професор (1934), доктор хімічних наук (1947). Завідувач кафедри хімії КАДІ (1954). Член АН УРСР (1961), Заслужений діяч науки УРСР. Брат Леоніда Ройтера.

Народився 26 липня 1903 року в селищі при станції Нижньодніпровськ Новомосковського повіту Катеринославської губернії (нині - Амур-Нижньодніпровський район міста Дніпро).

З 1912 до 1918 року навчався в Катеринославському реальному училищі. У 1921 році вступив до Дніпропетровського інституту народної освіти, який закінчив 1926 року.

У 1926-1929 роках аспірант Л. В. Писаржевського при кафедрі електронної хімії Катеринославського гірничого інституту (з 11.1927 року - відділ електронної хімії Українського науково-дослідного інституту фізичної хімії Наркомпросу УРСР).

У 1929 році захистив кваліфікаційну працю на тему «До питання про механізм каталізу перекису водню».

 

У 1929-1939 роках - науковий співробітник (1929-1937), Заступник директора з наукової роботи (1937-1938, 1955-1965), Завідувач відділу каталізу (1938-1941), Виконувач обов'язків директора (1938-1939), Інституту фізичної хімії ім. Л. В. Писаржева. Л. В. Писаржевського АН УРСР.

Одночасно в 1929-1934 рр. - завідувач кафедри загальної хімії Дніпропетровського металургійного інституту і кафедри фізичної хімії в Дніпропетровському державному університеті.

У 1934 році Вищою Атестаційною комісією СРСР затверджений у званні професора.

У 1934-1941 роках завідувач кафедри загальної хімії Дніпропетровського інституту інженерів транспорту.

У 1941-1943 роках завідувач кафедри неорганічної хімії Дніпропетровського політехнічного інституту.

У 1944-1950 роках завідувач кафедри неорганічної та фізичної хімії Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту.

У 1947 році захистив докторську дисертацію на тему «Механізм процесів на металічних електродах», у 1948 році рішенням ВАК СРСР присуджено науковий ступінь доктора хімічних наук.

У 1954 році завідувач кафедри хімії в Київському автодорожньому інституті.

У 1957 році обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР, а в 1961 році - дійсним членом Академії наук УРСР.

Помер 6 серпня 1973 року в Києві.

 

Наукова діяльність

Наукову роботу проводив в Інституті фізичної хімії ім. Л. В. Писаржевського АН УРСР, поєднуючи її з викладацькою діяльністю. Л. В. Писаржевського АН УРСР, поєднуючи її з викладацькою діяльністю - був завідувачем низки кафедр хімічного профілю у вищих навчальних закладах Дніпропетровська та Києва.

У першій науковій статті В. А. Ройтера (у співавторстві з Л. В. Писаржевським) дано експериментальне підтвердження електронної теорії каталізу Л. В. Писаржевського. Було показано, що розкладання перекису водню супроводжується появою електричного «струму реакції», і це «доводить, що електрони каталізатора беруть безпосередню участь у каталізі».

Свій досвід і знання в галузі електродних процесів використовував під час вивчення гетерогенного каталізу, який був головним предметом його наукової діяльності. У цих роботах основну увагу приділяв дослідженню промислових каталітичних процесів (синтез аміаку, окиснення сірчаного діоксиду, окиснення ацетилену, парціальне окиснення нафталіну та низки інших вуглеводнів).

Одним із напрямів каталізу, у розвиток якого В. А. Ройтер зробив вирішальний внесок, є макрокінетика гетерогенних каталітичних процесів. Перші статті про вплив дифузії на швидкість хімічної реакції було опубліковано в 1939 р. в «Журналі фізичної хімії», одна з них - у співавторстві В. О. Ройтера та В. О. Радченка, автором іншої був Я. Б. Зельдовича, якого вважають піонером у галузі макрокінетики в гетерогенному каталізі. На роботу Я. Б. Зельдовича В. А. Ройтер посилався у своїх наступних статтях, хоча очевидно, що інтерес до макрокінетики з'явився у В. А. Ройтера незалежно від Я. Б. Зельдовича. Б. Зельдовича.

Спільно з М. Т. Русовим опублікував першу у світі експериментальну роботу з макрокінетики гетерогенно-каталітичного процесу на пористих каталізаторах. На прикладі реакції окиснення ацетилену на діоксиді марганцю були експериментально продемонстровані арреніусівські залежності, що стали класичними, для гетерогенно-каталітичного процесу, який протікає в кінетичній, внутрішньо-дифузійній і зовнішньо-дифузійній областях. Ці роботи були першим експериментальним підтвердженням теоретичних уявлень про дифузію в пористих каталізаторах, запропонованих Е. В. Тіле, Я. Б. Зельдовичем і розвинених Д. А. Франк-Каменецьким.

Розробив метод діафрагм, який уперше дав можливість прямим шляхом порівнювати швидкості дифузії та хімічної реакції в пористих каталізаторах, кількісно враховувати вплив макрофакторів залежно від умов здійснення процесів і пористої структури каталізаторів. Метод був успішно апробований на каталітичних процесах окиснення ацетилену, синтезу аміаку, сірчаного діоксиду, парціального окиснення нафталіну.

Виконав теоретичні дослідження макрокінетики гетерогенних процесів; отримано загальне для внутрішньо-кінетичної, перехідної та внутрішньо-дифузійної областей рівняння швидкості реакції.

Спільно з М. Т. Русовим і Г. П. Корнійчуком запропонував прості експериментальні методи вимірювання ефективних коефіцієнтів дифузії та газопроникності пористих каталізаторів; було зроблено практичні рекомендації щодо оптимізації розміру гранул і пористої структури каталізаторів низки промислових процесів.

Разом зі співробітниками виявив новий вид макрофакторів у гетерогенному каталізі - хімічна або фазова неоднорідність каталізаторів, що виникає під впливом реакційного середовища. Спільно з Г. І. Голодцем провів дослідження, спрямовані на розроблення методів розрахунку ентропії активації гетерогенних каталітичних реакцій. Зіставлення розрахованих величин ентропії з її експериментальними значеннями дало змогу глибше зрозуміти механізм гетерогенних каталітичних процесів, зокрема, зробити висновки щодо лімітуючої стадії, оцінити частку активної поверхні каталізатора та величини трансмісійних коефіцієнтів.

Інший важливий напрям досліджень для передбачення каталітичної дії ґрунтувався на взаємозв'язку теплоти й активаційних параметрів утворення проміжних сполук, що описується лінійними співвідношеннями Бренстеда-Поляні-Темкіна. У роботах В. А. Ройтера та його учнів цей підхід було застосовано до широкого кола гетерогенно-каталітичних процесів повного і селективного окиснення органічних і неорганічних сполук.

Сформулював принцип енергетичної відповідності, подібний до запропонованого в мультиплетній теорії А. А. Баландіна. А. Баландіна, але застосовний не тільки до ендотермічних, а й до екзотермічних реакцій. Його застосовність, підтверджена «вулканоподібною» залежністю активності каталізаторів від енергії зв'язку поверхневого кисню, була продемонстрована для цілої низки реакцій окиснення та інших процесів.

Відкритий під час цих робіт у співавторстві з М. І. Ільченком ефект прискорення мікрокількостями металів відновлення оксидів металів і процесів окислювального каталізу на оксидах, слід віднести до найважливіших досягнень 60-х років. Це поклало початок новому науковому напряму, названому М. І. Ільченком топохімічним каталізом.

З 1965 р. з його ініціативи та за безпосередньої участі почав регулярно виходити щорічний Республіканський міжвідомчий збірник «Каталіз і каталізатори». Під його керівництвом захищено 16 кандидатських і 6 докторських дисертацій. Двох його учнів (Гороховатського Ярослава Борисовича і Голодеця Григорія Ізраїлевича) було обрано чл.-кор. АН УРСР.