СЮНЬЇ ГЕОРГІЙ КАМІЛОВИЧ

 

Професор Г. К. Сюньї, як талановитий організатор діяльності вищої школи, заклав фундамент наукових досліджень на кафедрі дорожньо-будівельних матеріалів КАДІ.

Наукові проблеми, якими займався Г. К. Сюньї, були і залишаються актуальними і сьогодні. Вони були завжди направлені на вирішення практичних завдань: загальних питань довговічності асфальтобетону, підвищення якості комунальних доріг, вулиць і площ, окремо значну увагу разом з науковцями кафедри мостів і тунелів приділяв асфальтобетонному покриттю на мостах; крім того започаткував дослідження кольорового асфальтобетону, пластбетону, а також регенерованого асфальтобетону та багато інших напрямків. Він один із перших звернув увагу на такі проблеми, як тріщиностійкість асфальтобетону та його стійкість до колієутворення.

Кандидат технічних наук, професор, декан дорожньо-будівельного факультету КАДІ (1945–1951), завідувач кафедри дорожньо-будівельних матеріалів КАДІ (1946–1952, 1976–1987), кафедри будівництва і експлуатації доріг КАДІ (1969–1976).

Народився 14 листопада 1910 р. в м. Харкові. У 1935 р. закінчив дорожньо-будівельний факультет ХАДІ. Учасник Другої світової війни з 1942 р. Удостоєний багатьох медалей.

Георгій Камілович Сюньї відіграв важливу роль в становленні і розбудові кафедри. Відразу після створення КАДІ він був одним із перших деканів дорожньо-будівельного факультету (1945-1951 рр.) і працював на посадах доцента, професора і майже чверть віку — завідувачем кафедри дорожньо-будівельних матеріалів, створивши наукову школу з технології дорожньо-будівельних матеріалів.

Професор Г.К. Сюньї створив знану в країнах колишнього Радянського Союзу школу асфальтобетонників, займався дослідженнями міцності та довговічності дорожньо-будівельних матеріалів, розробив основи теорії та впровадив у практику кольорові асфальтобетони та пластбетони, зробив значний внесок у розвиток теорії і практики виготовлення та використання асфальтобетонних сумішей.

Сьогодні молоде покоління дорожників навчають та виховують у стінах університету багато з тих, хто колись на студентській лаві уважно занотовував лекції Георгія Камілловича, хто переймав його знання і досвід, вчився відповідальності, любові до обраного фаху, хто під його керівництвом писав наукові роботи, захищав дисертації.

**************************************************************************

Лія Вікторівна Ковалевич, яка була ученицею і аспіранткою Г. К. Сюньї, розповіла, що спочатку професор був науковим керівником співпошукачів наукових ступенів різних організацій та НДІ (директор ДерждорНДІ - Єгоров Сергій Вікторович, зав. лабораторією - Соколов Володимир Іванович), а також співробітників кафедри будівництва та експлуатації доріг КАДІ - Ковалевича Всеволода Миколайовича та Коломійця Всеволода Микитовича. А саме першою аспіранткою денної форми навчання в 1965 р. стала Лія Вікторівна, тема і результати роботи якої, направлені на використання регенерованого асфальтобетону, актуальні і сьогодні.

Колеги та учні Г.К. Сюньї: головний спеціаліст КП „Київблагоустрій” - Юрчук О.П. та начальник лабораторії КП „Київблагоустрій” – Пастухов В.Г. у своїх спогадах відмітили, що за період завідування кафедрою професор Сюньї Г. К. приділяв велику увагу науково-технічному оснащенню лабораторної бази кафедри. Науковці, аспіранти та студенти кафедри мали можливість використовувати сучасне, прогресивне обладнання, таке як камера штучного клімату, ультразвукові прилади, холодильні камери великих розмірів, тензоапаратура, оптичні прилади тощо.

Велику увагу проф. Сюньї приділяв розробці технологій регенерованого асфальтобетону. Його використання в м. Києві з успіхом продовжується. Ідея регенерації не зникла, а переходить на більш високий європейський рівень. 

**************************************************************************

Зі спогадів Олександра Канєвського:

«Щоб я більше нічого не накоїв, мама замкнула мене вдома, а сама понесла мої документи до Автодорожнього інституту, який щойно відкрився. Там сказали: «Він буде випускати у нас стінгазету!» Я відучився п'ять років, чесно випускаючи щомісячну гумористичну газету «Оса».

- Правда, що після закінчення інституту ви самі попросили направити вас на роботу в містечко Кзил-Орда?

- Так. Я розумів, що при розподілі в Києві мене не залишать, та й хотілося спробувати свої сили в іншому місці. Коли запитали, куди б я хотів поїхати, відповів: «З дитинства мене приваблювали міста з подвійною назвою: Монте-Карло, Буенос-Айрес, Баден-Баден... Але туди ви направити не можете. Тому пошліть у Кзил-Орду, вона є в списку». Пролунав сміх. «Чому саме в Кзил-Орду?» - з усмішкою запитав голова. - «Я прочитав в енциклопедії, що там багато сушеної риби, а я рибу дуже люблю». Члени комісії знову розсміялися. І тут втрутився мій улюблений педагог, доцент Сюньї Георгій Камілович. Це був перший знайомий мені француз, від якого завжди пахло тонкими французькими парфумами. «Я знаю, чому Каневський хоче в Кзил-Орду, - промовив він. - Там жінки носять паранджу - це єдине, чого він із них ще не знімав». Пролунав регіт, і мені дали направлення».

**************************************************************************

«КОЛИ ТИ СИТИЙ, ТВОЇ ОЧІ ГАСНУТЬ»

Зі спогадів Олександра Канєвського:

«Покійна мама замкнула мене вдома, а сама понесла мої документи до автодорожнього інституту, який тоді тільки утворився. Там я відучився п'ять років. Тато благав мене не йти, отримати диплом. Мене тримали заради інститутської газети. Дівчата робили мені проєкти, бо я дуже погано креслив... Але був у мене улюблений професор Сюньї, француз. Це був перший мужик, від якого пахло не «Шипром», а якимись дивними парфумами, який носив не костюми майстра Рабіновича, а щось французьке... Георгій Камілович мені сказав -- я запам'ятав це на все життя: «Я тебе дуже люблю, ти мені нагадуєш мене. Ти підеш далі за мене. Але! Коли в тебе горять очі, ти все можеш. Але коли ти ситий, вони гаснуть. Будь завжди напівголодним. Не пересичуйся грошима, їжею, жінками, випивкою. І ти досягнеш усього». Що довше живу, то більше розумію, яка це мудрість».

**********************************************************

P.S. І я пам'ятаю його. Він часто приходив на абонемент художньої літератури (головний корпус, кім 215, зараз там приймальня головного інженера), до нашої Людмили Степанівни. А я тоді була зовсім дівчиськом, яка прийшла працювати одразу після школи.