Кінах Марина Володимирівна + відео

   

Випускниця НТУ (1982)

Відома громадська діячка, незмінна пресаташе Українського союзу промисловців і підприємців, лауреатка почесного звання «Заслужений журналіст України», активна учасниця благодійних та волонтерських ініціатив, досвідчена організаторка молодіжних фестивалів, експертка важливих соціальних телевізійних проєктів «Говорить Україна», «Стосується кожного», «Говорить вся країна», заступниця директора Школи Леді культового телепроєкту «Від пацанки до панянки». 

З нею завжди є про що поговорити, і завжди це глибокі, сповнені сенсу розмови. Марина Кінах стала Обличчям журналу «Super Lady» (серпневий випуск), та в нашому інтерв’ю поділилась секретами власного успіху, вдалого тайм-менеджменту, а також мудрими порадами зі свого багатого життєвого досвіду.

 

Пані Марино, Ви одна з найуспішніших жінок в Україні, яка власним прикладом завжди надихає і мотивує робити більше, ніж можеш. У цьому році Вас визнано Обличчям VI Національної премії «Найкраща українка в професії 2024». Розкажіть, що для Вас успіх, як стати успішною?

Коли мені говорять: «Ви успішна людина!», я відповідаю: «Я щаслива людина». Щаслива, бо маю люблячу сім’ю, цікаву роботу, багато вірних друзів, я у рідній країні, я вдома. Для мене успіх — це більше про визначення чогось масштабного та вагомого для людства: винайти ліки проти раку, полетіти у космос… Щоразу знаходжу та створюю можливість бути корисною та зробити особистий внесок для покращення якості життя українців. Щоранку я прокидаюсь з думкою, що мотивує діяти: «Руки-ноги є, сили теж є, тож ВПЕРЕД!». Всього одне слово, проте воно спонукає зробити кожен день продуктивнішим за попередній. Тільки задумайтесь: у кожній годині —3600 секунд, в одній добі — 24 години, або 1440 хвилин, або 86 400 секунд. Хвилина чи навіть секунда — це ваша можливість змінити щось на краще, щось миттєво вирішити, попередньо спланувати, та навіть втілити у життя, чи хоча б зробити один маленький крок задля того, аби реалізувати задумане у майбутньому. Це і є секрет мого успіху.

 

Пані Марино, Ви підтримуєте важливі соціальні ініціативи українців, зокрема, проєкти нашого видання, і для нас велика честь, що Ви разом із нашою шеф-редакторкою Тетяною Колядою уже кілька років поспіль разом організовуєте різноманітні соціально значущі проєкти. І це лише вершина айсберга Вашої роботи, адже завдяки Вашій підтримці допомогу отримало дуже багато українців. Яке значення для Вас мають такі проєкти?

Успішна держава — це держава, де кожен громадянин має можливість впливати на зміни. Я багато років опікуюсь соціальними проєктами для дітей і жінок, серед яких тисячі успішно реалізованих благодійних та соціальних ініціатив. Моя місія — підтримка усіх: від звичайних українців до всеукраїнських громадських організацій. Мій вибір падає на соціально активних особистостей, які демонструють результативнудіяльність, адже саме такі люди є рушієм невпинного поступу. Разом ми гуртуємося задля підтримки соціальних ідей, шукаємо необхідні ресурси для їхньої реалізації, створюємо громадські об’єднання, клуби, організовуємо заходи, форуми тощо. Кожна така ініціатива — це ключ до важливих змін, що робить вагомий внесок у розвиток України. Країна, що може продемонструвати багато соціальних проєктів, фактично показує своє національне багатство. Саме тому я завжди поруч з рішучими, сміливими та працьовитими людьми. Мені приємно, що багато моїх ініціатив уже сьогодні приносять свої плоди. Пригадую один із перших проєктів, — дитячий фестиваль «Здоров’я. Стиль. Мода», у рамках якого ми створювали дизайн шкільної форми та дитячого одягу. Завдяки даному проєкту його учасники нині є відомими дизайнерами. Моя молодша донька Софія зростала разом із цими проєктами. Вона на сцені з чотирьох років. Безліч конкурсів і фестивалів позаду. Софію відзначено Орденом обдарованості Національної премії «Діти — гордість України 2018». Нині моя донька — успішний психолог, працює з дітьми. Зроблено чимало, та попереду ще більше звершень.

 

Ви є експерткою багатьох телевізійних програм. Про що, на Вашу думку, потрібно знати людям, які дивляться історії соціальних телепроєктів?

Усе розпочалося, коли мене запросили у телепроєкт Нового каналу «Від пацанки до панянки», де я отримала свій перший досвід роботи на камеру… Попри неоднозначне ставлення до цього проєкту, я вважаю його важливим та суспільно значущим, адже він дав шанс та поштовх до добрих змін у багатьох людях. Саме тому я зараз активно беру участь у різних соціальних ток-шоу. Я обожнюю історії, що ми розглядаємо на телепроєкті «Говорить Україна» з Олексієм Сухановим. Це реальні історії, учасники яких звертаються за необхідною для них допомогою. У чому ж складнощі? У кожної сторони своє бачення ситуації, яким вона ділиться. І ти, як людина, не можеш не підтримати іншу людину, яка опинилась у складній життєвій ситуації, не можеш не співчувати, не бажати посприяти розв’язанню проблеми задля покращення життя, що так потребують ці люди. Це історії героїв, над допомогою яким працює велика команда журналістів, продакшену, експертів та фахівців.

Кожна історія індивідуальна, а емоції та біль людей завжди реальні. Скажіть, ці історії по сценарію?

Ні! Усі історії з життя, а їхні герої — люди, які потребують допомоги у розв’язанні певних питань. Звичайно, я б хотіла, щоб багатьох історій у житті цих людей не було, але, на превеликий жаль, вони є… Іноді доводилося довго «достукуватись до людини», щоб вона почула такі заповітні у тих ситуаціях слова підтримки, що надихнуть її щось змінити. На мою думку, саме уміння залишатися емпатійною та щире бажання допомогти іншим є тим «ключем» до сердець не тільки конкретної людини, а й тисяч, і навіть мільйонів людей. Я дуже емоційна людина, коли чую, як ображають дитину або слабкого, завжди готова стати на захист цих людей. Хоч після деяких телепередач почуваюся емоційно спустошеною та психологічно виснаженою, проте все одно йду і допомагаю, бо вірю, що небайдуже слово може розтопити будь-яку замерзлу, зачерствілу душу. До речі, такими були й мої батьки, від яких я перейняла істину — навіть словом можна врятувати. І таким заняттям варто присвятити частину свого життя…

 

Під час повномасштабного вторгнення Ви не виїхали на постійне чи тимчасове проживання за кордон. Це було Ваше принципове рішення?

Попри ризики наша сім’я вирішила залишитись жити й працювати у своїй країні, в Україні.

Ми з чоловіком ходимо щодня на роботу, наші діти також, а онуки ходять до школи. На початку повномасштабного вторгнення ми пережили велике горе — війна забрала у нас зятя, чоловіка моєї старшої доньки, батька двох моїх онуків… Ця страшна війна нас всіх ще більше об’єднала, зробила сильнішими та зміцнила нашу любов одне до одного. Скажу відверто: я не розумію тих людей, які поїхали з України, не маючи на те вагомої причини… Якщо виїхали люди, у яких немає домівок… з Маріуполя, з Харкова, з Бахмута, з Ізюма, то це зрозуміло…

Я живу з думкою, що важливо людям допомогти «тут і зараз», що я і намагаюся щоденно робити. Коли я їду кудись на декілька днів чи тиждень, завжди рахую дні до свого повернення, та хвилююсь, щоб потяг додому не скасували. Моє кредо: «Україну треба любити в Україні!». Ми всі вдома та потрібні нашій країні, знаходячись кожен на своєму місці. Моя родина — ми з чоловіком, наші діти та онуки, ми всі тут, живемо і працюємо у нашій рідній Україні. Закликаю і вас: кожен і кожна робіть задля перемоги все, що у ваших силах. Ми працюємо, сприяючи наближенню перемоги, — це нині головне для нас усіх. Ми обов’язково переможемо, адже добро та світло завжди перемагає!

Після початку війни багато людей нарешті стали використовувати момент, перестаючи відкладати своє життя на потім. Що порадите тим, хто досі не наважується на зміни чи вагається у прийнятті певних рішень?

Треба просто жити! Не можна залишати життя на потім, прокрастинувати… Синдром відкладеного життя — найстрашніше, що може бути. Якщо ви чогось не встигли зробити в певному віці, зробіть це зараз. Якщо є справжня мрія, ви знайдете можливість втілити її в життя. Коли людина говорить, що виходу немає, мене це дивує. Вихід є завжди, проте його важливо вміти знайти. У житті мені доводилось неодноразово робити кроки, що змушували мене виходити з власної зони комфорту. Кожна зміна давалася важко, зокрема, зміна професії, але крізь призму років я усвідомила, що кожне моє рішення було правильним.

Я завжди раджу людям, щоб вони приймали власні рішення. У вас є любов — йдіть до неї, є мета — досягайте! Змінюйте професію, знаходьте те, що вам дійсно подобається. У мене є приклади, коли мої подруги у 60 років успішно змінювали професії, починаючи захоплюватись чимось кардинально іншим. Отож, ніколи не пізно змінити своє життя.

 

Якими порадами Ви можете поділитись? На Вашу думку, на що люди повинні звертати увагу та що враховувати у житті?

Ми живемо у досить непростий час, коли ми всі потребуємо взаємопідтримки, навіть якщо про це не говоримо. Якщо хоча б щось можете зробити для іншої людини, обов’язково зробіть! Це один з моїх особистих принципів. Вмійте щиро радіти успіхам інших людей та не дозволяйте собі заздрити їм. Адже ви не знаєте, якою дорогою підіймалась до вершин ця людина, які складнощі їй довелось подолати. Завжди залишайтесь Людиною, за яку вам особисто перед собою ніколи не буде соромно. Це важливо — бережіть в собі ЛЮ-ДИ-НУ!

Найголовнішу пораду я залишила наостанок, але це потрібно робити насамперед — тримайте руку на пульсі життя своїх рідних людей. Я кілька разів на день телефоную своїм дітям, друзям і подругам, цікавлюся всім, що відбувається в їхньому житті. Що ще я можу порекомендувати? Напевно, це більше поради для жінок: любіть свій вік, адже кожен рік життя має свої переваги. Важливо мати гарний вигляд у своєму віці та безперервно розвиватися. Сенс життя – рухатися вперед, а не залишатися на одному місці, чекаючи «вдалого моменту». Щодня пізнавайте себе та проживайте кожну мить свого життя!

Особистість з Сергієм Дойком. Марина Кінах