КІЛЬЧЕВСЬКИЙ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  

В 1944 р. була створена кафедра теоретичної механіки. Її завідувачем протягом двох років був видатний український вчений-механік, доктор фізико-математичних наук, професор Микола Олександрович Кільчевський.

Народився в 1909 р. у Кам'янці–Подільському в сім'ї вчителя. Почавши вчитися в КПІ й закінчивши у 1933 р. Київський фізико-хіміко-математичний інститут, спеціалізуючись по теорії пружності, Микола Олександрович почав викладацьку діяльність, ще будучи студентом, у січні 1933 р. У 1936 р. захистив кандидатську дисертацію, у 1940 р. - докторську, у 1961 р. був обраний членом-кореспондентом АН УРСР, у 1969 р. - академіком АН УРСР.

М.О. Кільчевський був членом Національного комітету СРСР з теоретичної і прикладної механіки, членом Президії науково-методичної ради з теоретичної механіки при Мінвузі СРСР, головою наукової ради з проблеми "Загальна механіка" АН УРСР, членом редколегії журналу "Прикладная механика".

Характерними рисами досліджень Миколи Олександровича завжди були актуальність задач, оригінальність і чіткість їхніх постановок, строгість дослідження, глибина аналізу. "Діяльність Миколи Олександровича лишить слід у нашій науці, досягнення його збережуться в книгах. Не знаю, хто в нашому поколінні висловив стільки оригінальних ідей і наблизився до нього по сумі накопичених знань", - писав чл.-кор. АН СРСР А.И. Лур'є в 1979 р.

Аналітичні методи побудови теорії пластин і оболонок, розроблені проф. Кільчевським, дозволяють не вводити спрощені кінематичні припущення, а застосування тензорного аналізу в сполученні з варіаційними принципами аналітичної механіки й іншими методами математичного аналізу призводять тривимірні задачі теорії пругкості до двомірних задач пластин і оболонок. Велике практичне значення мають методи аналітичного дослідження динамічних процесів у системах коаксіальних оболонок, що містять рідину і нагрітий газ. За цикл робіт із теорії оболонок М.О. Кільчевський отримав Державну премію Української РСР в області науки і техніки в 1979 р. (посмертно).

Знаходячись під час війни в евакуації і завідуючим кафедрою теоретичної механіки Ташкентського інституту інженерів залізничного транспорту, Микола Олександрович починає досліджувати процеси контактного стиску твердих тіл і удару, особливо актуальні для транспорту у військовий час. Результати цих досліджень опубліковані в монографіях, виданих у 1949, 1969 і 1976 р. Остання з них " Динамическое контактное сжатие твердых тел. Удар " була визнана гідною в 1977 р. премії ім. акад. А.Н. Динника. Проф. А.И. Лур'є писав: "Було б помилково вважати цю книгу зведенням раніше відомих результатів по теорії удару, скоріше це результат багаторічних міркувань М.О. Кільчевського по однієї із самих актуальних і важких проблем загальної механіки і механіки суцільного середовища... Немає потреби перераховувати багатий зміст книги... Печатка оригінальності лежить на кожному розділі книги..."

У останні роки життя Микола Олександрович знову зосередив увагу на побудові й обґрунтуванні лагранжевої й гамільтонової механіки континуальних систем. Було обґрунтовано поширення на суцільне середовище варіаційних принципів механіки. Результати опубліковані в монографії "Аналітична механіка континуальних систем". Усього їм опубліковано понад 200 наукових праць, у тому числі 9 монографій і 11 підручників. У 1977 р. він отримав почесне звання заслуженого діяча науки УРСР.

М.О. Кільчевський був видатної, багатогранно обдарованою особистістю. Одна з цих граней - його лекторська майстерність. Блискучі його лекції завжди притягали "сторонніх". Це - або викладачі інших вузів, або колишні учні, тепер маститі спеціалісти і, незмінно, його колеги по кафедрі, аспіранти. Осягаючи педагогічну майстерність, уміння абстрактно мислити і робити узагальнюючі висновки, присутні проходили школу вдумливого і глибокого розуміння сутності класичної механіки.

Микола Олександрович був талановитим педагогом, прекрасним лектором, чуйним і принциповим вихователем. Вихованню наукових та інженерних кадрів вин приділяв велику увагу. Багато хто з його бувших студентів та аспірантів стали академіками, лауреатами Державних премій, професорами, докторами наук. Ним підготовлено 65 кандидати наук.